БУРДЕЙНА ГАЛИНА ІВАНІВНА
Родом з мальовничого села Берізки-Бершадські, що простяглося вдовж правого берега Південного Бугу. Народилася 15 листопада 1971 року в сім'ї колгоспників. Мати все життя працювала в ланці, обробляла цукрові буряки. Батько завжди займав ту ділянку роботи, де не вистачало робочих рук: був і трактористом, і столяром, і кочегаром, і поливальником. Виховували батьки трьох дітей, пані Галина - найстарша.
По закінченню сільської восьмирічки вступила до Балтського педучилища, що на Одещині, де навчалась цілих чотири роки. А здобувши професію, за плановим розподілом була направлена в Леухівську школу. У 1991 році разом з народженням нової незалежної держави здійснилась найзаповітніша мрія пані Галини - вона розпочала вчителювати.
"Пам'ятаю, що першого вірша написала у 8 років. Мова там ішла про козу, що паслась на березі річки. Цікаво, що коли я усвідомила, що склала вірш сама, то стало мені дуже смішно. Так, саме смішно, а не весело. На той час я знала, що авторами віршів є поети: Тарас Шевченко, Наталя Забіла, Максим Рильський... А тут я - маленька дівчинка Галя! Хіба я можу зрівнятись з такими геніальними людьми!" - розповідає пані Галина.
Сьогодні Галина Іванівна виховує двох донечок Ольгу і Юлію. Сіє розумне, добре і вічне в душі маленьких вихованців Леухівської школи. У вільні хвилини присідають за комп'ютерний стіл і пишуть вірші...
ГІМН ЛЕУХІВСЬКОЇ ШКОЛИ
Віти ніжні березові,
Чорнобривців розмай...Школа рідна Леухівська -
Для дітей цілий рай.
Приспів:
Тут вчимося ми читати, писати
І в змаганнях завжди першість брати,
А на карті ще ніхто й ніколи
Не знайшов подібну нашій школу.
Ми Леухи прославимо,
Щойно трішки зростем,
Свої крила розправимо
І у люди підем.
Приспів.
УЧИТЕЛЬЧИНЕ ЩАСТЯ
Веселий щебет дітвори,
Метелики і бджоли...
І хмарка дивиться згори
На вересневу школу.
А сонце живо променці
На ту стежину зводить,
Де з зошитами у руці
Учителька проходить.
Іде упевнено вона
На зустріч з дітлахами.
Їй школа двері відчиня
Під сонцем і хмарками.
А в дверях - Дмитрик і Юрко,
Оленка, Ніна, Настя
І, навіть, двієчник Петько -
Учительчине щастя.
Вітають, в клас її ведуть
І ловлять кожне слово.
Уроки швидко промайнуть.
Прийде прощання знову.
І ось обідньої пори
Щебечуть біля школи:
Учителька, гурт дітвори,
Метелики і бджоли...
Народилася 8 березня 1956 року в селі Шабельна Іллінецького району Вінницької області. Після закінчення Шабелянської востмирічної школи в 1971 році поступила в Уманське педучилище імені Т.Г.Шевченка, яке закінчила з відзнакою в 1974 р. Була направлена вихователем в с.Княжа Криниця Монастирищенського району Черкаської області, де пропрацювала 9 років вихователем, 2 роки завідуючою дитсадка. В 1974 році одружилась. В 1985 р. переїхала в с.Леухи Іллінецького району. Працювала і працює завідуючою дошкільним навчальним закладом с.Леухи.
Депутат Леухівської с/ради чотирьох скликань. Співає в народному фолькльорно-етнографічному ансамблі "Ластівка" с.Леухи. У вільний час вишиває, пише вірші.
ЛИСТ ДО СИНА
Синочку мій, я спати вже лягаю
В гнізді заснув, мабуть, уже лелека
І твій я сон в думках благословляю,
Хоч ти від мене так тепер далеко.
Несеш ти службу вірну Україні,
Як ніс твій батько таку службу, сину,
Бо, як було колись, так залишилось нині
Оберігати мусиш свою землю, сину.
Тож гарно бережи цю землю й синю вись
Пшеничне поле й річечку в долині.
Служити мусиш так... Ні, сам дивись
Не було б соромно за тебе сину.
Ще колихаючи в колисці тебе
Хотіла сильним бачити тебе, сину,
Щоб захистити міг своїх сестер, мене,
І дівчину свою, оту, єдину.
Тож перед сном в думках молюся я
За світлий розум твій і добре серце, сину,
Додому, щоб вернувсь, чекає вся сім'я
Хоч не героєм, але чесним, сину.
ВІРШІ ДЛЯ ДІТОК
*** *** ***
Осінь щедра, осінь мила,
Чим ти діток пригостила?
Із пшениці калачами,
Із городу овочами,
В саду яблук натрусила
Тим і діток пригостила.
*** *** ***
Землю припорощив
Білий сніг, сніжок
За санки. Й побігли
Діти на каток.
На катку й на гірці
Скрізь веселий сміх
Це розвеселив так
Діток білий сніг.
*** *** ***
Дітки наші любі, милі,
Щоб були завжди щасливі,
Треба вранці умиватись,
Сонцю й людям усміхатись.
Любіть щиро маму й тата
Все навкруг і рідну хату,
А ще, дітки любі, милі,
Любіть неньку - Україну.
ЗАДОРОЖНИЙ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
Народився 17 червня 1977 року в смт Дашів на Вінниччині. Батьки, хоч і прості робітники, прищепили любов до прекрасного: батько, Костянтин Васильович, писав вірші, грав на баяні; мати, Галина Петрівна, захоплюється співом.
Читати навчився в років три. Це й послужило тому, що добре навчався, одначе й "зачитав до дірок" свій зір.
З 1984 по 1994 рік навчався в Дашівській середній школі. Захоплювався математикою, вивченням мов, історією, хоча й інше давалося легко.
Закінчивши школу, спробував вступити до Вінницького педагогічного (невдалося), місяць вчителював у с.Слободище.
1995 рік - уперше опубліковані поезії в районній газеті "Трудова слава", з якою співпрацює й досі. Наприкінці того ж року вступив до Іллінецького радгосп-технікуму, де опанував фах агронома, водночас працюючи в Дашівському КСП. Допоки став працювати за фахом, спробував усякого хліба: був і продавцем, і робітником.
У 2004 році у творчому житті дмухнув вітер змін: вступив до обласного літоб'єднання ім.В.Стуса, під час "помаранчевої революції" на київському Майдані зустрівся з кримською українською поетесою Євою Пономаренко, яка й стала хрещеною матір'ю першої збірки "Усміхнене сонце"(Сімферополь, 2006)
У 2008 році, завдячуючи другові ще зі шкільної лави Сергієві Дяченку, став працювати агрономом у с. Леухи. Того ж року випустив у Вінниці другу книжку "Молодий вітер" (за сприяння земляка, голови літоб'єднання Василя Кобця), а також став на рушник з леухівчанкою Оленою Гринчук.
Зараз продовжує писати( щоправда, значно рідше).
МАМИНЕ СВЯТО
У світлиці знову пахне святом:
Паляниця щоки надима,
А в макітрі місяці щербаті
Поринають у масний туман
Огірочки-хрустики веселі...
Смачно шинка роззявля рот.
І стіває півень... на тарелі -
Спечений, рум'яно-золотий.
З голубцями ринка
джендулиста
Так пахтить - аж подих забива, і
Чарчина в трьох разках намиста
Так до рук і проситься сама.
Сяє мати... Є чому радіти,
Хоч усе аж валиться із рук -
На гостину з'їхалися діти
Після довгих-довгих літ розлук.
07.10.2006. Дашів
Немає коментарів:
Дописати коментар