Промисли й ремесла

Україна — край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі. Україна — віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна - це милосердна рідна мова, вишитий рушник і задушевна лірична пісня.

Одним із промислів на селі є вишивка. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Вишиванням в Україні займалися в ос­новному жінки. Воно було одним із улюб­лених занять. Довгими осінніми та зимовими вечо­рами  дівчата займались вишиванням, час­то супроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не навчилася вишивати змалку.

Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей. Вони  вічні. Без них все навколо стає мертвим , без душі. В нашому селі майже в кожній хаті жінка вміє вишивати і цьому навчає своїх дітей. В нас чимало майстринь вишивки. Ось про деяких з них хочеться розповісти.

Драмарецька (Мельник)  Галина Іванівна  народилася 08.03.1956 р. в селі Шабельна  Іллінецького району  Вінницької області. Після закінчення  Шабелянської восьмирічної школи в 1971 році поступила в Уманське педучилище імені Т.Г.Шевченка, яке закінчила з відзнакою в 1974р. Була направлена вихователем в с.Княжа Криниця  Монастерищанського району  Черкаської області, де пропрацювала 9 років вихователем, 2 роки завідуючою дитсадка. В 1985 переїхала в с.Леухи Іллінецького району  Вінницької області. Працювала і працює донині завідуючою дошкільним навчальним закладом с.Леухи. З 1990 року вдова. Виховала троє дітей:сина і дві доньки.

Депутат Леухівської с/ради чотирьох скликань. Співає в народному фолькльорно-етнографічному ансамблі «Ластівка» с.Леухи.

У вільний час вишиває, складає вірші для себе,для душі. Ось про що йдеться у вірші нашої сільської майстрині Галини Іванівни, людини з поетичною душею:

Червоніють маки поміж колосками

Виграє калина в зелені листків

Це все вишивання, що прийшло від мами

І я щиро вдячна мамі дорогій,

Що навчила всюди бачити прекрасне,

Голочку тримати ще з дитячих літ

Хоч кругом говорять, що це не сучасно,

Вишивка не має немодних доріг.

Ви зайдіть в оселю, вбрану рушниками.

Зразу ж бо відчуєте ласку і тепло.

Це краса одвічна, створена дідами

На щастя, на радість, долю і добро.

Це любов і гордість, і краса природи,

Й голуби сизенькі, й райдужні квітки.

Вишивка прадавня – душа мого народу.

У сиву давнину, і нині,й на віки.

 

 

        Шлапак (Собченюк)  Катерина Офанівна народилася 14.02.1952 р. в с. Леухи , де й проживає нині. Після закінчення школи працювала в колгоспі. Останні 20 років працювала листоношею. Нині на пенсії. Разом із чоловіком виховала трьох дітей: дві доньки і сина. Улюблена справа Катерини Офанівни – вишивання. Коли є вільна хвилина – в неї в руках голки, нитки та канва. Вся оселя в неї – у вишивках.   Катерина Офанівна прищепила любов до  вишивання своїм дочкам, а зараз навчає цьому і онучку Оленку.

 

 

       Мельничук Галина Карпівна народилась 7.10. 1939 року в с. Леухи, де й нині проживає. Ця жінка народилась в тяжкі часи, тому й дитинство було тяжким. Після 7 класів довелось йти працювати в колгосп. І так все життя в буряківничій ланці. Важке життя, повоєнне дитинство, раннє заміжжя, вдовина доля(у 25 років залишилась вдовою з двома дітьми на руках), тяжка праця, виховання дітей не зламали цю жінку. Виростила і виховала вона двох дочок, дала їм благословення, на працю, на добро, на порядність. Найулюбленіша справа Галини Карпівни – вишивання. Скільки речей вишито її руками – сорочок, рушників, скатертин, наволочок. Талант до вишивання Галини Карпівни передався дочці Марусі.

 

 

       Народна вишивка — це мистецтво, яке     постійно     розвивається.     Це     величезне багатство,    створене   протягом   віків   тисячами безіменних   талановитих   народних   майстринь. Наше завдання — не розгубити, його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.